ють людину, готову прийти на допомогу іншим, сповнену доброти та чуйності. У цьому значенні слова «милосердний» та «добрий» є синонімами. Отже, милосердя - це діяльне добро, тобто таке, яке виявляється у наших вчинках. Воно є втіленням високої любові до ближніх. Приміром, у християнському віровченні обов'язком кожної людини визначено такі милосердні вчинки: голодного нагодувати; спраглого напоїти; нагого (голого, роздягнутого) одягнути; подорожнього прийняти й нагодувати; недужого та ув'язненого відвідати; померлого поховати. Вияв духовного милосердя - це добра порада, слова втіхи та розради. Милосердними є й ті, хто ділиться знаннями, досвідом, терпеливо зносить кривду, прощає і не тримає зла.

Милосердя ґрунтується на таких якостях, як чуйність, уважність, доброзичливість і несумісне з пихою, байдужістю, брутальністю. Тільки той учинок є милосердним, який засвідчує повагу до людини.

Завдання 2

Прочитайте бувальщини про українських письменників та поміркуйте.

- Про які вияви милосердя довідалися з розповідей?

- Як пов'язані милосердя і безкорисливість?

- Побутує думка, що бути милосердним можуть дозволити собі лише дуже заможні люди. Чи погоджуєтеся з цим твердженням?

- Чим, по-вашому, вимірюється милосердя?

* ¹ *

Український поет Степан Руданський за фахом був лікарем. Працюючи в Ялті, він лікував бідних безкоштовно. Про це добре знали в місті, тож коли занедужував убогий, ішов до лікаря Руданського. Бувало й так, що бідному чоловікові не було де жити, щоб лікуватися. У таких ситуаціях Руданський відступав свою хату, лікував, годував і не чекав за те ніякої плати.

* * *

Письменник Юрій Федькович, вийшовши у відставку з офіцерської служби, поринув у громадські справи. Він зажив слави народного адвоката. Одного разу до нього звернулися селяни, щоб допоміг відстояти в суді їхнє право на ліси й пасовиська. Докази, наведені Федьковичем, були такі переконливі, що місцеві чиновники погодилися з ними й змінили рішення на користь селян.

* * *

Свій дім і господарство Юрій Федькович подарував слузі; гроші, здобуті від продажу батьківського дому, роздав бідним.

Особлива дружба єднала українського поета Івана Манжуру і знаменитого вченого-мовознавця Олександра Потебню. Коли Манжура був хлопчиком, ним опікувалася дружина вченого, рідна поетова тітка. Хлопець жив тоді в Потебні й навчався в гімназії. Пізніше, коли поета було вигнано за вільнодумство з Харківського ветеринарного інституту, він покинув