потрібне гірчичне зерня, яке ти маєш принести з оселі, де ніколи не знали горя.

Підбадьорена словами самого Будди, жінка почала пошуки, а Будда подався своїм шляхом. Багато пізніше він зустрів її знову - жінка полоскала в річці білизну й наспівувала.

Будда відразу зрозумів, що відбулося, але все-таки підійшов і запитав, чи змогла вона знайти оселю, життя в якій було цілком щасливим і безтурботним.

- Ні, - відповіла жінка, - куди б я не приходила, я скрізь бачила прикрощі набагато важчі за мої!

- Ти будеш шукати ще? - запитав Будда.

- Згодом, - відказала жінка, - поки що я повинна допомогти одним людям - їм поталанило ще менше, ніж мені.

- Знаєш, тобі не потрібне гірчичне зерня, - вирішив Будда, - ти вже знайшла те, що шукала.

3. Як співчувати й проявляти милосердя словом і ділом

Завдання 5

Прочитайте спогади українського історика Дмитра Малакова, дитинство якого минуло в окупованому нацистами Києві, та поміркуйте.

- Про які прояви милосердя довідалися зі свідчень?

- Які риси характеру виявляли ті, хто чинив милосердно?

- Чому, щоб виявити милосердя, треба мати сильний характер, мужність?

Одного вересневого дня в окупованому Києві з'явився новий наказ: «Усі євреї міста Києва та його околиць мають з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року на 8 годину ранку на ріг Мельниківської та Дохтурівської вулиць. Узяти з собою документи, коштовні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. Хто не виконає цього розпорядження й буде виявлений в іншому місці, буде розстріляний...»

Оголошення читали всі: підходили і, як звичайно, мовчки розходились. Тієї ночі не спало все єврейське населення Києва. Цілу ніч за стіною в Дионисіївському скиглила велика єврейська родина. Переважно всі знали, що на них чекає. Незадовго перед тим до нас приходила наша добра довоєнна знайома Яніна з-під Фастова, захопленого німцями ще 20 липня, і розповіла, що там розстріляли всіх євреїв. Рано-вранці 29 вересня, в переддень свята Віри, Надії, Любові, Львівською, Глибочицькою і Андріївським узвозом з Подола рушили жахливі колони. Йшли люди різних професій, різного віку, фізичного стану. Вийшли здорові й хронічно хворі, інваліди, паралізованих везли на візках і тачках. Вдягнені в зимові пальта й шуби. Несли речі, дехто - в'язки улюбленої цибулі через шию. За такої кількості людей думка про їхню масову загибель здавалася неймовірною, дикунською. Та передбачливіші не брали з собою дітей, залишали їх сусідам або здавали до дитячих будинків. Біля Покровського монастиря черниці, які теж вийшли на Львівську вулицю подивитися на